ПОНЯТТЯ РЕОРГАНІЗАЦІЇ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ І СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ В УКРАЇНІ

На початку XXI сторіччя в Україні має місце бум законотворення, зв’язаного зі створенням ринкової економіки та її розвитком. Багато понять, що використовувалися у законах та підзаконних нормативних актах, змісту яких значної уваги не приділяли, починають цікавити спеціалістів як теоретиків, так і практиків. До таких понять відноситься поняття «реорганізація юридичних осіб», з яким тісно зв’язане поняття «реорганізація суб’єктів господарювання». Пожвавлення уваги до цих понять зумовлене прийняттям Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 року і введенням його в силу 1 липня 2004 року.

Для державної реєстрації юридичної особи необхідно подати реєстраційну картку за формою, затвердженою наказом Державного комітету з питань регуляторної політики і підприємництва України (Держпідприємництво) від 09.06.04. З цієї форми випливає, що створення юридичної особи можливе двома способами: шляхом заснування нової юридичної особи та шляхом реорганізації існуючих юридичних осіб. Реорганізацію юридичної особи з метою створення юридичної особи можна провести такими способами: виділ, розділення, злиття та перетворення. В зв’язку з вживанням цих термінів, що означають види реорганізації, не виникає значних проблем, оскільки з введенням в силу Цивільного кодексу України (ЦК) від 16.01.2003 ці терміни виявилися визначеними у статтях 106 - 108. З поняттям реорганізації як способу припинення юридичної особи були проблеми, оскільки до змісту цього поняття відносився виділ юридичної особи зі складу іншої юридичної особи, що явно невірно, бо в результаті виділу припинення існуючої юридичної особи не відбувається. Цей недолік було усунено у ЦК, однак разом з водою вихлюпнули й дитину, таким чином, застосування терміну «реорганізація» в правових актах стало проблематичним завдяки його невизначеності у ЦК. Зрозуміло, краще зовсім не визначати поняття ніж визначати його невірно, що було допущено у ЦК 1963 року. Однак, видається, що, хоча поняття реорганізації юридичної особи досить складне, воно має таке важливе значення, що має бути точно визначеним у ЦК.

Ускладнення з визначенням поняття реорганізації юридичної особи починаються уже при спробі визначити родове для нього поняття. В рамках цивілістики зробити це досить нелегко. Реорганізація в деяких випадках може бути способом припинення юридичної особи, а в інших – способом створення юридичної особи, так що виділення юридичної особи зі складу існуючої юридичної особи тягне якраз виникнення юридичної особи, а не припинення її. Часто припинення юридичної особи в процесі реорганізації збігається з виникненням юридичної особи. При злитті, розділенні та перетворенні має місце як припинення, так и виникнення юридичних осіб.

У Господарському кодексі України від 16.01.2003 термін «реорганізація» використовується як у статті 56, присвяченій порядку утворення суб’єктів господарювання, так і у статті 59, присвяченій порядку їх припинення, причому у кожній з цих статей термін «реорганізація суб’єкта господарювання» вживається з різним змістом, що само по собі не дуже вдало. Крім того, невдало цей термін використано у статті 56, бо в результаті приєднання нова юридична особа не утворюється, а має місце лише припинення однієї або декількох юридичних осіб при збереженні юридичної особи, до якої переходять права та обов’язки юридичних осіб, які припинили свою діяльність.

У Законі «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» поняття реорганізації застосовано лише в зв’язку з припиненням юридичних осіб. У Держпідприємництві досить вдало вирішили проблему, пов’язану з поняттям реорганізації, оскільки у згаданому наказі від 09.06.04 не вказали як вид реорганізації у процесі створення юридичної особи приєднання, хоча цей термін, використаний у статті 56 Господарського кодексу України.

Якщо з реорганізацією юридичних осіб ясності таки можна дійти, то необхідно відмітити, що поняття реорганізації суб’єкта господарювання ще гірше піддається дослідженню. Є суб’єкти господарювання, які не можна віднести ні до юридичних осіб, ні до фізичних осіб. Правовий статус такого суб’єкта – промислово-фінансової групи регулюється Законом України «Про промислово-фінансові групи в України» від 21.11.1995. П. 11 ст. 1 цього Закону визначає термін «реорганізація промислово-фінансової групи» як зміну головного підприємства промислово-фінансової групи, перезатвердження переліку кінцевої продукції промислово-фінансової групи, перезатвердження складу учасників промислово-фінансової групи, що потребує внесення змін до Генеральної угоди.

У статті 19 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 залишилося застаріле за змістом поняття реорганізації юридичної особи як способу її припинення. Для визначення змісту поняття реорганізації суб’єкта господарювання корисно звернутися до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992. Цей Закон визначає реструктуризацію підприємства як здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема, шляхом його поділу з переходом боргових зобов’язань до юридичної особи, яка не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що буде сприяти фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Хоч це визначення має спеціальний характер, з нього можна зробити висновок про те, що реструктуризація є окремим випадком реорганізації підприємства; при реорганізації юридичної особи шляхом реструктуризації може мати місце збереження системи юридичних осіб, таким чином, їх права та обов’язки не припиняються і не виникають у зв’язку з реорганізацією (у результаті їх реорганізації), а лише переходять від одних юридичних осіб до інших, змінюються іншим чином, або виникають чи припиняються, але лише в порядку правонаступництва, причому завжди мається на меті досягнення економічного ефекту. Реструктуризація може торкатися в загальному випадку цілої системи підприємств, і економічний ефект може визначатися лише в цій системі, а не в окремих її ланках, причому сама ця система підприємств може являтися юридичною особою, а може і не являтися нею.

Це не суперечить поняттю реорганізації юридичних осіб, яке склалося в цивілістиці і припускає зміни саме системного характеру, такі як: виникнення або припинення юридичних осіб при обов’язковій наявності правонаступництва. Такі види реорганізації можуть сполучатися в одній схемі комплексної реорганізації, наприклад, якщо органи Антимонопольного комітету України прийняли рішення про примусове розділення (поділ) підприємства, це ще не означає, що підприємства, які виникнуть внаслідок виконання такого рішення будуть менш ефективними економічно у сукупності ніж підприємство, яке припинило свою діяльність внаслідок розділення. Більше того, ч. 6 ст. 27 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 передбачає примусову реорганізацію банку саме як засіб поліпшення платоспроможності банку або засіб протидії загрозі істотного погіршення його платоспроможності. Взагалі, якщо із ст. 2 цього Закону можна зробити висновок, що термін “реорганізація банку” визначається в цивілістичному сенсі - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких має місце передача його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам, то звернення до статей 26 – 29 Закону доводить, що реорганізація банку мислиться законодавцем саме як комплексна реорганізація, тобто при реорганізації банків обов’язково треба досягти економічного ефекту, а також обов’язково провести саме системні зміни, тобто провести припинення або створення банку.

Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, створений у результаті реорганізації, не буде відповідати вимогам щодо економічних нормативів його діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності.

Здається, Закон «Про банки і банківську діяльність» найдетальніше регламентує реорганізацію суб’єктів підприємництва, якими, безсумнівно, являються банки. Однак, і цей Закон містить деякі неточності. Так, у ст. 26 поняття «виділення» визначається через поняття «перетворення», що явно неточно, оскільки як виділення, так і перетворення самостійні види реорганізації юридичних осіб, так що не можуть визначатися одне через інше, інакше це можна буде тлумачити як те, що виділення є окремим випадком перетворення.

Таким чином, в результаті викладеного можливо дійти висновку, що реорганізація юридичних осіб як суб’єктів господарювання, як правило, має місце тоді, коли мають місце системні зміни у вигляді виникнення або припинення юридичних осіб; системні зміни, метою яких є досягнення економічного ефекту, також можна тлумачити як реорганізацію суб’єктів підприємництва; системні зміни можуть зовсім не відбуватися, а зміни в системі юридичних осіб, які приймають участь у процесі реструктуризації, можуть не мати системного характеру, а відбуватися лише всередині окремих юридичних осіб, причому можлива передача прав и обов’язків як зобов’язального, так і речового характеру (майна) від одних юридичних осіб до інших юридичних осіб при обов’язковій наявності правонаступництва.

Такі висновки являються результатом спроби виділити і дослідити лише елементарні зв’язки, які визначаються поняттям реорганізації юридичних осіб як суб’єктів господарювання.

Видається, що подальші зусилля по розкриттю зв’язків між поняттями, пов’язаними з поняттям реорганізації юридичних осіб, дозволять глибше проникнути у сутність реорганізації суб’єктів господарювання, зокрема суб’єктів підприємництва.

© Артур Ніцевич, 2006

Партнер, адвокат

Заступник Генерального директора ООО «Міжнародна юридична служба»,

В’ячеслав Лебедєв, 2006

Експерт-консультант ООО «Міжнародна юридична служба»,

ст. викладач Одеського інституту підприємництва та права,

ст. викладач Одеської національної морської академії

Київ – Одеса - -Миколаїв

office@murs.com.ua

www.murs.com.ua